Торговельний капітал

Date: 2015-10-07; view: 641.

Торговельний капітал — особливий вид сукупного капіталу, що базується передусім на найманій праці і функціонує у сфері обігу для ведення торгових операцій, власником якого (капіталу) є окрема група капіталістів.

У період формування капіталізму і на ранніх етапах його розвитку торговельний капітал був складовою промислового. Виробники самі реалізовували виготовлену на їх підприємствах продукцію. Проте з поглибленням суспільного поділу праці, розширенням масштабів капіталістичного виробництва і ринків збуту ускладнюються механізми реалізації, управління промисловими підприємствами і зростає час кругообігу капіталу, витрати на нього. Це зумовлює зменшення маси і норми прибутку промислового капіталу та економічну необхідність відокремлення торговельного капіталу від промислового, а отже, і торговельної власності від промислової. Повніше сутність торговельного капіталу розкривають виконувані ним функції:

— здійснення торгових операцій;

— забезпечення руху сукупного капіталу та його прискорення;

— реалізація втіленої у товарі вартості (в тому числі додаткової);

— формування частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку. Реалізація цих функцій здійснюється завдяки:

а) наявності у торговельних капіталістів спеціалізованих приміщень та устаткування, спеціалізації найманих працівників цієї сфери на виконанні специфічних функцій;

б) вивченню товарного ринку, структури попиту, його динаміки, коливань кон'юнктури і можливості впливати на них;

в) посиленню взаємозв'язку між виробництвом і споживанням (а водночас вростанню їх не збігання в окремі проміжки часу, що погіршує виконання цих функцій);

г) зниженню витрат обігу, відносному скороченню витрат капіталу і часу, зокрема чистих витрат для перетворення товарної форми продуктів на грошову;

ґ) сприянню процесу поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва й обігу, а отже, розширенню ринку.

Синергічний ефект, що виникає завдяки цьому, дає змогу прискорити обіг промислового і всього сукупного капіталу, опосередковано і безпосередньо створювати частку вартості (в тому числі додаткової), підвищувати сукупний прибуток і норму нагромадження.

Згідно з поглядами послідовників марксизму торговельний капітал безпосередньо не створює додаткової вартості (а отже, й прибутку), оскільки не бере участі у виробництві і функціонує лише у сфері обігу. Винятком вважають лише авансовану на додаткові витрати обігу частку торговельного капіталу (перевезення товарів, їх зберігання, розфасовку, упаковку у сфері обігу), а для здійснення цих операцій авансується постійний і змінний капітали. На думку К. Маркса, праця робітників, які виконують такі операції, є продуктивною, створює нову вартість і переносить на продукт частину спожитих засобів виробництва. У підручниках з політичної економії радянського періоду ця частина торговельного капіталу, як правило, не включалась до складу торговельного капіталу, а його елементами називались:

а) авансований на придбання товарів капітал обігу;

б) авансований на чисті витрати обігу (які є непродуктивними витратами капіталу, пов'язаними з перетворенням товарної форми капіталу на грошову, і навпаки) капітал.

Класична школа (А. Сміт, Д. Рікардо) теж обмежувала продуктивну працю сферою матеріального виробництва, ігноруючи сферу послуг (торгівлю). Тому погляди К. Маркса були дещо конструктивніші, але концептуально в його теорії не відобразилися.

Насправді (внаслідок виконання основних функцій торговельного капіталу), зайняті у сфері торгівлі наймані працівники і торговельні функціонуючі капіталісти своєю працею створюють додаткову вартість, що набуває форми торговельного прибутку. Тому торговельний капітал виражає відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками здебільшого у сфері обміну з приводу створення, реалізації і привласнення новоствореної вартості.